Нещодавно на подвір’ї нашої гімназії було особливо світло – від дитячих усмішок, барвистих стрічок та дзвінких українських гаївок. Це не просто весняні розваги – це живий пульс нашої культури, який зберігся крізь століття – і сьогодні знову лунає в серці нашої вільної України 
.
У час, коли ворог намагається знищити нашу ідентичність, особливо важливо плекати своє – мову, пісню, обряд 
. Вивчення української обрядовості — це не лише знайомство з традиціями, це глибоке усвідомлення себе, свого коріння, своєї сили. Коли діти співають гаївки, вони стають частиною великої спадщини, яку маємо передати далі 
.
А до Воскреслого Христа ми зносимо молитви, щоби благословив миром нашу рідну землю. Адже наша земля повинна квітнути і колоситися житами, сміятися та співати вустами дітей, а не здригатися від смертоносних вибухів і сирен. Почуй, Господи, наші молитви!
Дякуємо кожному воїну, кожній захисниці, кожному герою, завдяки кому наші діти можуть співати, сміятися, жити.
Нехай гаївки і надалі звучать у кожному куточку України – мирній, сильній, оновленій!
